Мислити на кілька кроків уперед – це не про вміння передбачити майбутнє. Це про готовність замислитися над наслідками власного вибору. Саме про це говорили під час серпневих педагогічних студій для вчителів громадянської та історичної освітньої галузі 26 серпня поточного року.
Цього разу ми свідомо відійшли від звичних для серпня розмов про початок навчального року, нормативні зміни чи методичні рекомендації. Хотілося поговорити про дещо інше – про те, як школа може допомогти дитині бачити не лише власне рішення, а й те, що може відбутися після нього. Разом із учителями ми дивилися на цю проблему з різних боків: говорили про історію як простір людського вибору; розмірковували над тим, як невеликі рішення можуть запускати значно більші суспільні наслідки; шукали освітній потенціал моральних дилем, де не завжди існує одна готова правильна відповідь; говорили про відповідальність, у тому числі про рішення нічого не робити. Особливо цінним було те, що значна частина розмови народжувалася безпосередньо у взаємодії з учасниками. Учителі не просто слухали, вони ставили запитання, пропонували власні ситуації, ділилися досвідом і сперечалися. А наприкінці ми повернулися до запитань, які поставили учасникам на початку.
І тут результати виявилися цікавими. На запитання про те, що найбільше має насторожити в поведінці учня, 63,3 % учасників обрали варіант «Учень відмовляється від будь-якої позиції, кажучи: «Мені все одно», ще 26,7 % – легку зміну позиції залежно від думки більшості. Але ще цікавішим виявилося друге запитання – про те, що відбувається з позицією учня після зустрічі з новими аргументами. 43,3 % вважають найважливішим результатом те, що учень змінив свою початкову позицію після знайомства з новими аргументами. Ще 36,7 % побачили важливий результат у тому, що учень почав сумніватися у власній позиції й побачив, що питання складніше, ніж йому здавалося.
І, можливо, саме тут один із головних висновків наших студій. Змінити думку – не означає програти. Сумніватися – не означає бути слабким. Побачити іншу позицію – не означає її прийняти. Освіта стає простором відповідального вибору тоді, коли дитина поступово вчиться зупинятися перед рішенням і запитувати: Які є варіанти? До чого може привести кожен із них? Кого ще це може стосуватися? А що станеться, якщо я нічого не зроблю? Дякуємо всім учасникам і, особливо, нашим спікерам за змістовну, живу й небайдужу розмову. Можливо, найважливіше вчити дітей не тому, як обрати “правильну” відповідь, а тому, як побачити наслідки власного вибору.
До нових зустрічей на наших педагогічних студіях!
Запис серпневих студій можна переглянути на YouTube: https://www.youtube.com/watch?v=LCgVRzbDK4w
